Даос Колесник та його діти

Written by Udjin on . Posted in Афіша, Новини

08_VVKolesnik17 січня 2013 року у галереї Аукціонного дому «Євро-Арт» відбудеться відкриття виставки живопису та графіки «Продовження» трьох поколінь художників відомої у мистецькому світі родини – родини Колесників.

Я закохався. Вже втретє переглядаю диск із його етюдами. 9 на 12, 12 на 18, зовсім маленькі – але ж які перлини! На одному подиху. Тетяна Нилівна мені колись говорила: «Є «ах!» – пиши. Немає – гуляй». У Володимира Артемовича майже всі перлини на тому «ах».

З сином Володею зустрілися у майстерні на Бастіонній. З вікна – вид на Ботаніку, Видубичі, Дніпро. Можливо, найкращий у світі вид. Ще й вечоріло. Володя діставав із полиць маленькі етюди, й вони тихо світилися у сутінках. Світло йшло із них. Володимира Артемовича вже давно нема, а вони світяться.

Згадав Похитонова – сидів наш пан у Парижі та писав такі ж, з долоню, перлини. Коли 9 на 12 – фальші нема, жадоби слави, грошей немає, все тільки на тому «ах!». Перебираю етюди Колесника-старшого, як скупий лицар. 1952, 1953 – бузкові тіні, червоні стовбури, жирні, «вламінківські», мазки одним рухом, навіть незрозуміло, як у ті роки можна було так писати? Ми зовсім не знаємо реальної історії мистецтва.

Володимир Артемович закінчив Інститут у 1951. Не кращі часи для живопису. Але: майстерня Шовкуненка, асистент – Яблонська. Вчитися у таких людей? Спілкуватися, писати разом? Тоді ще писали. Дарували друг другу. Володя зберігає пару етюдів Яблонської – подаровані батькові. Часто писав разом із Глущенко. Поставити етюди поруч – те ж занурення у мотив. Так і відчуваєш, що писав та тремтів. «У батька то фотоапарат вкрадуть, то піджак, нічого не помічав, коли писав» – згадує Володя.

Володя – ще той пан, не гірше Похитонова. Сидить теж здебільшого у Парижі. У славетному «Салоні» приймає участь із 1993-го. Весь обкладений нагородами та призами: «За кращу роботу», «За кращу картину серед іноземних художників», французи, навіть, якійсь Хрест йому повісили. Бо пише. Пише, як ті французи у золоті їхні часи – імпресіонізму, постімпресіонізму, набі. Зараз вони так й не вміють. Зараз «не актуально». Володя актуальністю не переймається. Він починав писати ще з батьком. Писав та тремтів. Це як зараза. І колір – колір фірмовий, «колесниковський». Головне враження, коли мандруєш західними виставками – колір сірий.

Вишуканий, брутальний, концептуальний – та сірий. Колесник-молодший – це як із розгону вбігти у зал Олександра Мурашка в Українському музеї. Запаморочення від кольору, свіжість, радість. На тому стоїмо.

Й маленька Колесник, Марина Володимирівна. Хоча не така вже й маленька – висока та ставна. Ще й занесло кудись у Європу. Закінчила «вільну графіку» у Чебикіна. Чебикін аби кого не бере. Коли пише акварель, це ще «Колесник» – якийсь ген в них відповідає за напрочуд тонке бачення кольору. Коли офорт чи ще там щось – тут вже нуртують стихії. М. В., здається трохи того, товаришує із стихіями, так вони крізь ті офорти і буяють. Мистецтво колись і починалось із магії. Непроста родина, ох, непроста.

Виставка працюватиме з 18 січня по 5 лютого 2013 року за адресою: Київ, вул. П. Сагайдачного, 23/8 з 10.00 до 19.00 крім неділі та понеділка.

Олексій Титаренко

Comments

Tags: ,

Trackback from your site.

Leave a comment